Записи

налоговое право

Верховенство права у справах про РРО

calculator-1044173

У провадженні Кіровоградського окружного адміністративного суду перебувала справа № П/811/590/16. У 2013 році податковими органами було надано платнику реєстраційне посвідчення на використання реєстратора розрахункових операцій (далі – РРО) на автомобільній газозаправній станцій (АГЗС) у зв’язку із здійсненням роздрібної торгівлі. Проте у 2016 році контролюючий орган, визнаючи АГЗС видом автозаправної станції (АЗС), скасував таке рішення у зв’язку із неможливістю застосування РРО даного виду на АЗС. Така позиція Державної податкової інспекції базується на підзаконному акті – Інструкції щодо вимог пожежної безпеки під час проектування автозаправних станцій. Для платника такі дії стали підставою для обов’язкової заміни РРО більш дорожчою моделлю.

Судом було висловлено наступні правові позиції, що обґрунтували незаконність дій державного органу.

1. Податковий кодекс України розділяє терміни «АЗС» та «АГЗС» у зв’язку з реалізацією на них різних підакцизних товарів, однак не визначає їх. Тобто АГЗС не є видом АЗС.

2. Оскільки ПК України не дає визначення цих понять (АЗС та АГЗС, але розділяє їх), то їх слід застосовувати лише у значенні, встановленому у законах, згідно з пунктом 5.3 статті 5 ПК України. Інструкція є підзаконним актом, що не поширюється на такі спірні правовідносини.

3. Податковий орган припустився помилки щодо видачі дозволу на застосування даного РРО на АГЗС, а тому його непослідовні рішення не повинні завдати значних витрат платнику. Зобов’язання платника придбати новий РРО суперечить принципу верховенства права.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.07.2016 року у цій справі задоволено вимоги позивача, а тому було зобов’язано контролюючий орган поновити реєстрацію первинного РРО.

На жаль, Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016 року у даній справі було скасовано рішення суду першої інстанції, з висловленням наступних правових позицій:

1. Інструкція поширюється на спірні правовідносини, а тому АГЗП є видом АЗС, що унеможливлює застосування раніше придбаного РРО.

2. Порушення відповідачем вимог законодавства при прийнятті попередніх рішень не може унеможливити виправлення цих порушень в подальшому та створювати умови для існування порушень після їх виявлення.

Тобто платник повинен придбати новий, значно дорожчий РРО за рішенням суду, що набрало законної сили.

На нашу думку, такий підхід є непослідовним та не відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

По-перше, відповідно до звіту Венеціанської комісії 2011 року принцип верховенства права включає 6 елементів:

1. законність (прозорий, підзвітний та демократичний процес прийняття законів)

2. правова визначеність

3. заборона довільності у прийнятті рішень

4. доступ до правосуддя, що здійснюється незалежним і безстороннім судом

5. повага до прав людини

6. недискримінація і рівність перед законом.

Вважаємо, що судом апеляційної інстанції було порушено правову визначеність як елемент принципу верховенства права. На сьогодні, чинним законодавством не передбачено розмежування понять АЗС та АГЗС на рівні закону, а міститься лише одна норма у підзаконному акті. Більше того, ПК України, що був прийнятий пізніше та має вищу юридичну силу за підзаконний акт (Інструкцію), все ж таки розділяє вищезазначені терміни. Також підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України закріплено принцип презумпції прав платника, відповідно до якого у разі неоднозначного трактування прав та обов’язків платника рішення повинно бути прийняте на користь платника.

Отже, невизначеність та недосконала техніка не повинна впливати на платника податків та обсяг його прав.

По-друге, критерії правової визначеності межують із поняттям «ясність та чіткість закону», що визнається орієнтиром для практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ). Так, наприклад, у справі «Щокін проти України» судом визнано порушення статті 1 Протоколу першого (Право власності) до Конвенції у зв’язку з тим, що неясність та нечіткість національного законодавства мала наслідком неоднакове тлумачення правових норм. Проте національне законодавство не відповідає вимогам «ясності закону» у розумінні Конвенції і не забезпечує належної охорони майнових прав заявника від свавільного втручання органів державної влади.

Отже, у справі про розмежування АЗС та АГЗС і, відповідно, зобов’язання платника придбати новий РРО також порушено вимогу «ясності закону».

Враховуючи вищезазначене, сподіваємось, що судом касаційної інстанції буде дотримано загально-правових принципів та правильно застосовано норми матеріального права у симбіозі із практикою ЄСПЛ.

Деркач Кристина
оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий